Як часто ми замислюємося над тим, що кожного дня стикаємось з білим «золотом». «Золотом», яке стоїть на полиці у кожній хаті та додається майже у кожну страву. Що наші пращури прокладали довгий та нелегкий шлях, щоб добути хоча б пуд цього цінного мінералу – солі, володіння яким приносило багатство й владу та який довгий час був предметом сварок та розбратів, державних конфліктів і навіть війн.

Щоб детальніше дізнатися про історію та процес видобування солі здобувачі вищої освіти педагогічного факультету разом із викладачами кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи відвідали музей соляної промисловості в місті Соледар Донецької області. Музей міститься в шахті, яка занесена до переліку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Усе почалося з короткої бесіди з техніки безпеки та спуску в клітці (ліфті) на глибину 300 м до стовбура шахти. А далі чаруючі соляні краєвиди – дивовижні храми зі скульптурами, картинами, каплицями та гротами з соляних глиб.

Екскурсія проходила по дну Древнього Пермського моря, що плескалося 250 млн. років тому. Стіни, стеля, фігури й дерева — усе із солі.

На початку нас вітає вирізьблений із соляного моноліту перший солекоп, із ліхтариком та кіркою за плечима. Ми дізнаємося, що за окремих історичних періодів сіль цінувалася нарівні із золотом. Не випадково солевидобуток став одним із найперших промислів у Древній Русі. Серед соленосних регіонів особливе місце посідає південно-східна частина Донбасу з величезними покладами найчистішої кам'яної солі.

Із розвитком соляного виробництва нерозривно пов'язана історія всього Донбасу. Виробництво виварної солі вимагало нового енергоносія, яким і стало виявлене близько 300 років тому в Донецькому краї кам'яне вугілля. Його використовували насамперед для збільшення виробництва солі, а вже згодом — для розвитку металургії та інших індустріальних потреб.

Продовжуючи нашу подорож чаруючими лабіринтами, ми бачили, як чисельні покоління шахтарів прикрашали стіни соляних шахт різноманітними барельєфами. Деякі з них були створені вже після закриття виробок, професійними скульпторами. Червона підсвітка довгих тунелів змінюється блакитним світлом залів, а на стінах, змінюючи одне одного, застигли казкові гноми, лебеді, незвичайні квіти та герб Соледару. Деякі стіни у соляних шахтах вкриті церковним розписом. Тут під землею функціонує справжня церква. Привертають особливу увагу зібрані експонати, які відображають довгу історію соляних шахт.

Ще одна пам'ятка – вирублена з солі точна копія пальми "Мерцалова" - символа Донбасу. Вона стоїть у ніші, вибитій у соляній стіні.

Окрім дивовижної краси, нас вразило, що стара шахта має ще й лікувальні властивості – одна екскурсія замінює 15 інгаляційних процедур. Тут лікують бронхіальну астму, пневмонію, різні хвороби шкіри, щитовидної залози та навіть короткочасне перебування у соляних печерах має омолоджувальний ефект.

Окрім цілющих властивостей, соляні печери мають ще одну особливість – унікальну акустику. І це одразу відчувається у величній концертній залі, де неодноразово проводилися концерти симфонічної музики.

А яке захоплення викликала гра у футбол на соляному полі! Та ще й босоніж! Залишилось тільки випити чашку кави та підкріпитися в затишній кав’ярні, переглядаючи фільм про історію добування солі та технології роботи на сучасному етапі. І все це на глибині 300 метрів!

От скільки незвичайного та цікавого ми побачили, почули та відчули на дотик. Біле золото землі – поварена сіль – із незапам'ятних часів є незмінним супутником людини, тому що без солі життя неможливе. Давайте вивчати та цінувати те, що дарує нам природа!

{gallery}news/2016/oct/13/01/02/{/gallery}