8 листопада об 11:00 у читальній залі наукової бібліотеки ДДПУ (головний корпус університету) відбудеться творча зустріч із Сергієм Жаданом – одним із відоміших сучасних українських письменників.

Запрошуємо студентів, викладачів, співробітників ДДПУ, а також гостей із Слов’янська та його ближніх і віддалених околиць!

Невеличка довідка про нашого шановного та довгоочікуваного гостя:

Сергій Вікторович Жадан — український письменник, перекладач, громадський активіст. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград»,«Месопотамія» поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших.

Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.

Сергій Жадан пише романи, поезії, есеї. Темою творів письменника є пострадянська дійсність в Україні.

Неупередженість, оригінальність та несподіваність образного мислення письменника підкорили читачів багатьох країн.

«— Я не люблю свій день народження.

— Що так?

— Не знаю, я, розумієш, завжди себе дивно почував, ну, в дитинстві, вони всі навколо мене товклись і щось від мене хотіли. А день народження-то справді мій, розумієш?»

(уривок з роману Сергія Жадана «Депеш Мод»)

Сергій Жадан завжди тримає свою мистецьку руку на пульсі сучасного життя. Яскравим прикладом слугують його вірші, написані останніми буремними місяцями:

Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
Візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
Не буде сонного світла серед нічних осель,
Не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
Вимучені вартові в прикордонних снігах,
Підстрелений листоноша з порожнім мішком,
Підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
Цвинтарна тиша, гамір комендатур,
Списки загиблих, друковані без коректур,
Такі безкінечні, що навіть часу не стає
Шукати в них щоранку ім’я своє.