Студенка другого курсу факультету початкової, технологічної і професійної освіти дебютувала в художній виставці поруч із знаними митцями міста. Факт не залишився непоміченим. Її відзначили і про неї написали у газеті «Злагода».
Далі репортаж журналіста газети Олександра Романька.
«Осінній вернісаж», Сметанкін, Кутана, Шейкаш і… Кончаловський
Рік у рік слов’янські художники та працівники музею радують нас традиційною виставкою «Осінній вернісаж». Напередодні дня художника цьогоріч у теплій і дружній атмосфері відкрилась уже вісімнадцята за ліком!
160 робіт 55-ти авторів у чотири ряди виставкової зали, вільне місто залишилося хіба що на стелі! А ми вже більше 20-ти років шукаємо та обіцяємо – куди притулити наших художників!
На відкритті вернісажу особливо колоритним, як завжди, був виступ Сергія Сметанкіна, члена Національної спілки художників України. Сергій мало не силоміць примусив ще раз вийти до авансцени міського голову і у його присутності подарував музею ще майже чисте полотно з одним лише мазком – своїм власним і прикріпленими до полотна п’ятьма тисячами гривень від нього особисто на облаштування нової виставкової зали. На жаль, ніхто з присутніх не наважився зробити й свого мазку та привнести свого внеску.
Як журналісту вдалося з мікрофоном в руках попрацювати для телебачення і поспілкуватися ближче з тим-таки Сергієм Сметанкіним та колоритною подружньою парою Андрієм та Ларисою Кутана. Андрій, до речі, теж член НСХУ, а дружина Лариса - поетеса. Свого часу подружжя навіть видало альбом, де або картини Андрія написані на мотиви поезії Лариси, або Лариса, надихнута творчістю чоловіка, створила поетичні образи.
Окрім досвідчених авторів, на виставці експонуються вже традиційно і роботи молодих авторів, дебютантів вернісажу. Цього разу таких молодих авторів було близько десяти. Аліна Шейкаш, вихованиця члена НСХУ Олександра Рогова, студентка другого курсу початфаку ДДПУ за фахом музикант, молода поетеса, теж дебютувала на «Осінньому вернісажі» з осіннім етюдом у пастелі. У спілкуванні з автором та його колегами вона відзначила значимість для неї саме образотворчого, художнього мистецтва, навіть поряд із захопленням музикою та поезією, оскільки саме пензель і полотно дозволяють їй самовиразитися найбільш повно і глибоко. От, десь так…
А хто дасть по-справжньому виразитися нашим художникам на повну силу у спеціалізованій виставковій залі? Усі без виключення мери обіцяли це зробити, але поки не зробив жоден… Та все ж головне, що ми маємо таланти і матимемо завжди – поетичні, музичні і, звісно ж, художні!