Десять років тому пішов у вічність професор кафедри української мови та літератури Василь Тихонович Горбачук.
Десять років – це досить багато у вимірі долі кожної людини й зовсім мало у вимірі часу історії. Василь Тихонович – людина, яка залишила по собі багато справ та вчинків, що по-новому сприймаюься з кожним обертом колеса історії.
У Слов’янському державному педагогічному інституті він почав працювати у 1973 році після довгого шляху гонінь та дисидентських поневірянь
Перебування на зрусифікованому Донбасі не похитнуло в ньому патріотичного духу. Він не злився із сірою масою міщан, а залишився вірним сином України. Слов’янську Василь Тихонович віддав більше 30 чи не найкращих років свого життя. Свої організаторські здібності Василь Тихонович зміг найефективніше реалізувати в часи перебудови й особливо – після проголошення Незалежності України.
У 1984 році він очолив кафедру української мови та літератури. Під його керівництвом кафедра зросла, зміцніла: у 1984 році кафедра складалася з 5 осіб, двоє з них – кандидати наук; а вже в 1998 році (коли він звільнився з цієї посади), на кафедрі української мови та літератури працювало 32 викладачі, з них 1 професор, 6 доцентів, 9 кандидатів наук.
Василь Тихонович доклав неабияких зусиль, щоб у Слов'янському педінституті відкрили спочатку відділення української філології на факультеті початкової освіти, а з 1996 року – філологічний факультет, деканом якого він працював від заснування і до виходу на пенсію у 2003 році. До останніх днів свого життя Василь Тихонович Горбачук працював професором кафедри української мови та літератури Донбаського державного педагогічного університету. Він був і залишається людиною, яка для філологічного факультету – ціла Епоха.
Його невичерпна енергія дала можливість організувати при філологічному факультеті науково-дослідний центр «Південна Слобожанщина» (1996), який став осередком наукових досліджень у регіоні, «Бібліотеку української зарубіжної літератури» (1996), де були зібрані унікальні твори українських письменників діаспори, заснував літературно-мистецький альманах «Євшан» (1997), який став трибуною для обдарованої молоді.
Професор В.Т. Горбачук за роки незалежності України встановив широкі міжнародні зв'язки. Це дало можливість організувати при філологічному факультеті бібліотеку літератури діаспори (книги надіслали вчені та громадянські діячі із Німеччини, США, Канади), отримувати щороку немалі кошти для відзначення тих студентів, які добре вчаться.
Продовжуючи свою громадську діяльність, брав активну участь у роботі «Просвіти» та в товаристві репресованих, отримав подяку Всеукраїнського братства ОУН-УПА (1995), підтримував зв'язки з Просвітою Берестейщини ім. Т.Шевченка. Василь Тихонович був надзвичайно активним просвітянином. Маючи енциклопедичні знання, легко міг висвітлити будь-яку тему, перед будь-якою аудиторією. Він був у числі засновників слов’янської «Просвіти» і її бібліотеки української літератури, подарував їй 500 примірників своєї багаторічної праці «Барви української мови».
Науковий доробок Василя Тихоновича – близько 120 наукових праць, з яких понад 30 – окремі видання: книги, посібники, методичні рекомендації, а також близько 200 публіцистичних і науково-популярних публікацій у місцевих та республіканських засобах масової інформації.
Увесь його життєвий шлях свідчить про якусь незбагненну силу українства. Його життя – це любов до України, до її народу, до праці, до простої людини. Наче невтомна бджола він усе життя збирав літературу з історії України, українознавства, лінгвістики, літературознавства. Значну частину цієї колекції він передав до бібліотеки Донбаського державного педагогічного університету.
Його іменем названа аудиторія на філологічному факультеті ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», у його честь проводиться щорічна наукова конференція «Горбачуківські студії», публікуються матеріали конференції «Горбачуківські студії», саме Студії стали стартовим майданчиком для багатьох молодих науковців Донеччини.
У нашій пам'яті Василь Тихонович залишиться невтомним трудівником, неперевершеним натхненником і організатором, незламним поборником українського слова, палким будителем національної свідомості.
На жаль справдилися передбачення Василя Тихоновича щодо нашого сусіда, який ніколи не змириться з вільною та незалежною Україною.
І хоча сьогодні його рідний заклад вимушено перебуває поза межами Донеччини, його справа жива, а випускники та студенти Слов’янського філологічного гідно боронять рідну землю на усіх фронтах, не шкодуючи власного життя.
В останні дні свого життя у 2013 році Василь Горбачук звертався до колег та друзів такими словами: «Особлива вдячність тим, хто сьогодні опікується університетом та факультетом за те, що наші мрії та сподівання не зникли в нікуди, а продовжують давати достойні плоди. Наснаги Вам й віри в себе та в несхитність українського духу!», саме цих слів гідні сьогодні його соратники та колеги.
Назавжди залишаться нам слова, що були його життєвим кредо: «Ніхто нам не допоможе – усе залежить від нас..» Не можна недооцінювати внесок у загальну справу педагогів, вихователів, науковців, котрі, незважаючи ні на що, плекають рідну мову, історію та культуру. І саме їхні зусилля лежать наріжним каменем української мужності на звитяги, безпрецедентних зразків сили українського духу. Тож щира вдячність тим, хто продовжує справу, започатковану професором Горбачуком.
Василь Тихонович був Божою людиною, із Божою іскрою.
Світла і вічна Вам пам’ять, Учителю! Ви завжди в наших серцях та душах!
З повагою, учні та студенти Василя Горбачука