Тільки той щасливий, хто любов’ю сяє,

В світі без любові і життя немає.

В.М. Сосюра

Кохання… Мабуть, ні про що так багато не говориться, не розмірковується, як про кохання. І не дарма. Історія життя на землі невід’ємна від історії людських почуттів. Кохання, народившись від ніжності, захоплення, відкрило нескінченну цілісність людської особистості і подарувало світові гуманність, милосердя, радість, співчуття і щастя.

Напередодні одного з найромантичніших свят – Дня Святого Валентина, на факультеті початкової, технологічної та професійної освіти був проведений літературно-музичний захід «Так ніхто не кохав…», присвячений 120-річчю від дня народження українського поета – В.М. Сосюри.

Бібліотекарі Борщова Олена Анатоліївна та Шило Наталя Олександрівна разом із студентами підготували дуже зворушливий захід, який надовго залишиться в серцях студентів, викладачів та гостей.

Наш викладач, кандидат педагогічних наук, доцент, член національної спілки краєзнавців, письменник Романько Валерій Іванович, документально встановив, що В. Сосюра неодноразово був у Слов’янську, і до речі, у стінах нашого закладу (на той час – учительського інституту).

Володимир Миколайович Сосюра − один із найніжніших, найщиріших співців кохання. Здається, кожен знає ці натхненні слова його поезії: «Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання…»

Кохання − одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати. Поезія Володимира Сосюри − це поезія кохання, весни, ніжності, це гімн любові, це горіння великого серця, якому відомі всі відтінки і радості, і смутку.

Близько шістдесяти поетичних збірок, десятки поем − це безмежний поетичний світ «донецького поета», це історія, пережита в любові й ненависті, радості і журбі. На заході пролунала ціла низка поезій, а також музичних творів: «Так ніхто не кохав…», «Тебе любив як вітер небо…», «Васильки», «Марії», «Між нами грат нема…», «Ти вернулась, нарешті вернулась…» у виконанні студентів Моржановського Максима, Рязанової Марії, Стрілець Вероніки, Дождікової Дарї, Богомолової Марії, Рисюкової Аліни, Дунай Марини, Позираєвої Дар’ї, Власенко Єлизавети та віршів у запису у виконанні автора: «Коли потяг у даль загуркоче…», «Білі акації будуть цвісти».

Кандидат філологічних наук, доцент Сиротенко Валерій Павлович зацікавив усіх своєю розповіддю про батьків поета, про походження прізвища Сосюра, про його дитинство та юність: «О моя Третя Рота… Твій вітер тепло і ласкаво б’є в моє лице, я плачу від любові і музики, що не вернувся до твоїх кривеньких тинів, далеких яблунь і моєї молодості…»

Ведучі заходу − Арутюнов Олексій, Попіванова Крістіна, Сліпцов Дмитро та Моторіна Дарина згадали про жінок, яких кохав поет, які надихали його на творчість, давали наснагу, навіювали смуток. Однією з таких жінок була Марія Данилова. Як говорив сам поет – його «синьооке щастя і горе». Їхнє кохання перебороло чимало труднощів. Але це не стало на заваді їхнього щастя. Разом вони прожили до кінця життя.

До великої книги Володимира Сосюри про кохання завжди звертається і звертатиметься жива душа, бо любов і поезія – вічні!

Стрілець Вероніка, студентка 2 курсу ПТПО