Протягом чотирьох тижнів я проходила практичну підготовку в польському місті Пйотркув-Трибунальський. Цю можливість нам надала Fundacja PORTA VITAE – організація, діяльність якої спрямована на підтримку дітей з особливими освітніми потребами. Основною метою для нас, практикантів, була допомога в організації навчання та забезпечення загального благополуччя вихованців закладу.
Водночас цей період став важливим етапом особистого розвитку, адже кожен тиждень приносив нові виклики, завдання та цінні усвідомлення. Для мене це був абсолютно новий професійний досвід і можливість перевірити себе в реальних умовах.
Перший тиждень приніс перші відкриття. У перший день ми обирали напрями роботи. Я обрала школу, але оскільки тривали канікули, мене направили до дитячого садочка. Це стало справжньою несподіванкою, адже раніше мені не доводилося працювати з настільки маленькими дітьми. Перший тиждень можна сміливо назвати етапом адаптації. Ми пристосовувалися до нових умов: знайомилися з колективом, звикали до іншої мови та внутрішніх правил. Колеги ставилися до мене дуже відкрито: допомагали, пояснювали тонкощі робочих процесів та дали час на знайомство з дітьми. Згодом я вже впевнено долучилася до допомоги.
Я побачила, з якою щирою любов’ю тут ставляться до вихованців. За дітьми постійно наглядають, організовують для них розвивальні ігри, танці та індивідуальні заняття. У п’ятницю, прощаючись із садочком, я відчула легкий сум, адже встигла звикнути до цього затишного місця.
На другому тижні занурювалися у шкільне середовище. На початку другого тижня я вже не відчувала страху перед невідомим, оскільки переконалася: тут завжди готові підтримати. У школі я одразу помітила високий рівень турботи про дітей – від забезпечення базових потреб до створення максимально комфортних умов для навчання. Після інструктажу щодо обов’язків я розпочала роботу безпосередньо у класі.
У закладі велику увагу приділяють поєднанню навчання та дозвілля. Щодня учні виконують цікаві завдання, відвідують майстер-класи та беруть участь у різноманітних активностях. Перший день здався довгим через велику кількість нової інформації, проте з часом ритм став звичним, і дні почали минати значно швидше.
Третій тиждень пролетів майже непомітно. Більшу частину часу я проводила в одному класі, що дозволило краще порозумітися з дітьми. Я працювала зі старшими учнями, чимало з яких мали складні мовленнєві порушення. Знайти спільну мову було непросто, але це не стало перешкодою для нашої взаємодії. Поступово почала асистувати вчителю під час занять. У класі було лише четверо учнів, проте кожен із них потребував постійної індивідуальної уваги. Я допомагала одному з вихованців: підказувала, як виконувати завдання, допомагала вирізати та рахувати, а іноді – просто заспокоювала, коли дитині було складно зосередитися.
Бували непрості моменти, особливо коли емоції дитини брали гору. Проте, вбачаючи результат її роботи, відчуваєш неймовірну гордість – і за учня, і за себе, бо вдалося допомогти досягти нехай маленького, але надзвичайно важливого успіху.
Четвертий тиждень розпочався з усвідомлення того, що він – останній. Нам було складно прийняти факт швидкого повернення додому, адже за цей місяць ми стали частиною великої спільноти. Кожна з нас встигла щиро потоваришувати з дітьми, тому прощання було зворушливим. Здавалося, ніби ми працюємо тут уже кілька років, а не лише один місяць. В останній день ми тепло попрощалися з колективом, отримали сертифікати за свою працю та вирушили додому.
Ця практика стала для мене фундаментальним етапом професійного становлення та дозволила розвинути практичні навички, необхідні для майбутньої професійної діяльності. Я щиро вдячна Fundacja PORTA VITAE та Донбаському державному педагогічному університету за можливість зануритися у специфіку інклюзивної освіти, визначити власні сильні сторони та обрати напрями для подальшого розвитку.
Пучкова Марія, здобувачка 3 курсу
освітньої програми «Філологія
(германські мови та літератури (переклад включно))»
бакалаврського рівня вищої освіти.
