Науковець, відомий український дефектолог, педагог Липа Володимир Олександрович.

Володе, правды не поправ,

Скажу совсем не наобум:

Его великолепен нрав,

К тому ж великолипен ум!

Саме Володимиру Олександровичу присвятив ці слова дійсний член Академії наук України, його науковий керівник та близький друг Синьов Віктор Миколайович.

Народився в селі Крива Лука Краснолиманського району. Батько працював головою ревізійної комісії, мати – учителька математики. Вони прищеплювали двом своїм дітям любов до рідного краю, його історії, учили шанувати народні традиції, родинні зв’язки.

Швидкий, як дінцева течія, палкий наче степове донецьке сонце, щедрий своєю душею молодий юнак після закінчення школи вирішив стати медиком, бо про це мріяла мама Марія Митрофанівна, медиком був рідний дядя Дем’ян, який загинув на війні.

У 1967 році закінчив Слов'янське медичне училище. Ще студентом працював фельдшером у обласній психіатричній лікарні. Уже тоді опікувався проблемами людей з особливими потребами.

Саме це й визначило його рішення про вступ на дефектологічний факультет Слов’янського державного педагогічного інституту, який і закінчив у 1971 році з відзнакою. Працював у Єнакіївській допоміжній школі вчителем-логопедом, методистом спеціальних шкіл Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

У Донбаському державному педагогічному університеті працює із 1976 року.

У 1982 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Использование символической наглядности в обучении географии учащихся вспомогательной школы». Працював заступником декана дефектологічного факультету, із 1997 р. по 2016 р. – завідувач кафедри.

Постійний керівник дипломних та магістерських робіт, деякі з яких мали продовження і захищені як кандидатські дисертації (Тихоніна Т.О., Родименко І.М., Татьянчикова І.В.). Наукові роботи студентів, виконані під його керівництвом, – призери міжвузівських олімпіад та науково-практичних конференцій.

Протягом останніх років – постійний опонент на захисті кандидатських дисертацій.

Неодноразово був членом комісій МОН України щодо акредитації спеціальних факультетів педагогічних університетів, головою комісій ДЕК. Входить до складу редакційної колегії часопису «Корекційна педагогіка».

Дисципліни, які викладає: «Корекційна психопедагогіка», «Актуальні проблеми сучасної корекційної педагогіки» та ін.

Є автором більше 170 публікацій, серед яких: 3 підручники з географії для спеціальної школи (у співавторстві), 2 навчальні посібники для студентів дефектологічних факультетів, програми для спеціальної школи, декілька методичних посібників, виданих під грифом МОН.

Має почесне звання «Відмінник освіти», нагороджений Почесною Грамотою МОН, є Почесним професором інституту корекційної педагогіки та психології національного університету ім. М.Драгоманова. Нагороджений Почесним знаком Кам’янець-Подільського національного педагогічного університету ім. І.Огієнка «За значні досягнення в освіті».

З вересня 2015 року обіймає посаду професора кафедри логопедії та спеціальної психології.

Здається, що за шаленим ритмом життя, громадськими справами Володимир Олександрович не помічав, як особисте перепліталося з роботою, що не вистачало часу на своїх власних дітей. Є доля істини в цьому, але ж є і особистий приклад, є сила переконання, є бажання продовжити себе у своїх дітях, онуках. Так народилась нова династія дефектологів. Син, донька та рідна племінниця отримали вищу дефектологічну освіту в рідному університеті. Донька Вікторія закінчила аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію, працює доцентом кафедри логопедії та спеціальної психології.

Справжню дружбу неможливо ні виміряти, ні оцінити. Вона не має ціни, як картини пензля великих майстрів минулого. Щира дружба – повітря, без якого не можна жити. Саме така дружба, щира, багаторічна, поєднує Володимира Олександровича із своїм однокурсником, сучасним художником і скульптором, членом Національної спілки художників України Равілем Акмаєвим.

Творчість – це талант, помножений на щиру працю. А творча людина – наче той колос, що, налившись силою землі й сонця, дарує людям хліб. Так і Володимир Олександрович, перейнявши від батька поетичний дар, у 1999 році опублікував збірку віршів «Alter ego» ліричну сповідь свого життя:

Я радий, що не вимагав

Надмірного нічого.

Тим вдячний, хто допомагав,

Коли звертавсь до Бога.