Мова вдосконалює серце і розум
народу, розвиває їх.
Олесь Гончар
Із нагоди Дня української писемності та мови на дефектологічному факультеті відбулися заходи, серед яких - конкурс есе на тему “О, мово рідна, хто без тебе я…”
Конкурс проводила кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Сушко О.І. Серед основних аспектів виховання шанобливого ставлення до мови цей захід сприяв пробудженню через художнє слово найкращих почуттів студентів, розвитку їхніх емоцій творчих та розумових здібностей – пам’яті, уваги, мислення, мовлення тощо.
Студенти із захопленням взялися за перо, у невимушеній формі виклали свої власні міркування, висловили свої аргументовані думки. Кращі твори будуть надруковані у літературно-культурологічного часопису «Євшан», який випускається на філологічному факультеті ДДПУ. Ми вважаємо доречним навести одну з кращих робіт - есе студентки 3 курсу Прокопенко Анни.
«Ми народжуємося, виростаємо, навчаємось, будуємо кар’єру - насолоджуємось кожним днем життя. І весь цей час поряд із нами, пліч-о-пліч, живе могутня, красива Мова. Вона на тлі різноманітних перипетій та ситуацій буття стає наскільки звичною, буденно-сірою, що ми її і не помічаємо. Хоча, якщо замислитись, то це чи не найважливіша складова суспільної сфери життя. Без спілкування людина не може повноцінно й щасливо існувати в цьому світі. А мова, якою розмовляємо, є прекрасним внутрішнім виразом душі, який проливається сонячним світлом через таку складову мови як слово.
Із давніх-давен відомо, що слово має могутню, чародійну силу. За допомогою, наприклад, лагідної колискової матуся, мелодійно промовленими словами, заспокоює та заколихує своє дитятко, ніби говорячи, що все буде добре, що нема ознак хвилюватись і плакати. Недарма ж говорять, що словом можна важко поранити та, навпаки, – вилікувати. Отже, ми маємо надзвичайну силу, що супроводжує нас протягом усього життя. І лише нам робити вибір, у який бік буде спрямована дія Слова.
А чи замислювались ви над походженням нашої рідної української мови?
Українська літературна мова, якою ми користуємося сьогодні, є однією із найдавніших мов світу. Вона успадкувала давньоруську писемність і в ранній період своєї історії продовжувала розвивати традиції літературної мови Київської Русі, скарби усної народної творчості та живого мовлення українського народу.
Започаткував солов’їну мову Іван Котляревський, а свої літературні традиції вона виявляла у творах Тараса Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс українську мову на високий рівень словесно-художньої культури, заклав підґрунтя для розвитку стильового розмаїття й мовного багатства сучасної літературної мови.
9 листопада Україна традиційно святкує День української мови та писемності. Дефектологічний факультет теж долучився до відзначання цього свята та влаштував свій цікавий захід.
На завершення зазначимо слова Мушкетика: «В народу немає скарбу більшого, як його мова».
Цінуймо ж Мову, бо вона у нас одна».
