Й.Г.Песталоцці – видатний швейцарський педагог-демократ. Народився в Цюрiху у родині лікаря. Вищу освіту здобував у Каролінському колегіумі. Протягом третини століття керував навчально-виховними закладами, де на основі дослідної роботи здійснював i розвивав свої педагогічні iдеї. Спочатку організував у своїй садибі “Нойгоф” “Установу для бідних“ (1774-1780 рр.) – один з перших в історії дослідний навчально-виховний заклад. З 1798 по 1799 рр. створив і утримував притулок для сиріт у м. Станцi. У період 1800-1804 рр. Песталоцці керував інститутом у Бургдорфi, який являв собою комплекс середніх шкіл – базу для підготовки учителів. Цей інститут у 1804 р. переводить до м. Iвердон i там керує ним до 1825 р. Роботу свого закладу поставив на високому рівні, чим здобув світову славу.
Свій багатий педагогічний досвід Песталоццi теоретично узагальнив у творах “Лiнгард i Гертруда“ (1781-1787), “Як Гертруда вчить своїх дітей“ (1801), “Лебедина пісня“ (1826) та ін. У його працях спостерігається великий вплив Руссо, особливо ідея зосередження головної уваги на особі вихованця як центральної точки всіх виховних дій.
Й.Г.Песталоцці розглядав виховання як соціальну проблему. Він наголошував на тому, що педагогічну науку потрібно будувати, обов’язково враховуючи політичні, економічні, соціально-психологічні умови оточуючого середовища. Метою виховання гуманіст визначав різносторонній і гармонійний розвиток усіх природних здібностей дитини. Великого значення И.Песталоцці надавав початковій освіті й вихованню, оскільки вони мають вирішальне значення для подальшого формування особистості.
Центром педагогічної системи И.Песталоцці є теорія елементарної освіти, згідно з якою процес виховання повинен починатись з найпростіших елементів і поступово йти до складнішого. Теорія елементарної освіти охоплює фізичне, трудове, моральне, естетичне й розумове виховання.
На думку вченого, велике значення у формуванні людської особистості належить фізичному вихованню, яке повинно здійснюватись у тісному зв’язку з моральним і трудовим вихованням.
Залучення дітей з раннього віку до праці в домашньому господарстві Песталоцці вважає “великою таємницею виховання”. Якщо дитина допомагає дорослим в їх праці, якщо вона задіяна в спільну працю умовами самого життя, якщо вона живе не тільки своїми дитячими радощами, а і проблемами дорослих, якщо вона не готується до життя, а є учасником самого життя і існуючих відносин, то така дитина вдало оволодіє соціальним досвідом.
Під час роботи, а також у вільні від неї години, вчитель проводить заняття з дітьми, навчає їх грамоти, розрахунку, іншим життєво-необхідним знанням.
Потреба правильної організації життя дітей у навчальному закладі призвела И.Песталоцці до усвідомлення необхідності розробки питань охорони праці та гігієнічного виховання. Він уважно стежив за станом здоров’я вихованців, їх навчанням, організацією побуту, записував спостереження у щоденник. Одночасно давав кваліфікаційну характеристику кожному учневі, оцінював його нахили, душевний і фізичний стан.
Правильно організована трудова діяльність сприяє розвитку розумових та моральних сил дитини. Великий педагог вважав, що моральна поведінка дітей формується не шляхом моралізаторських повчань, а завдяки розвитку в них моральних почуттів, створення моральних нахилів. Якісне навчання багато у чому залежить від виховання дитини, тому батьки повинні приділяти вихованню своїх дітей більше уваги, а не покладатися на вчителів.
И.Песталоцці надає перевагу наочному методу навчання, який формулює у вигляді тези: спочатку бачити, чути і діяти, потім розмірковувати і робити висновки. Він висуває важливі педагогічні ідеї: єдність і неперервність навчання й виховання, дитина – активний суб’єкт педагогічного процесу, оволодіння знаннями і практичними навиками повинно дитині приносити радість.
Література:
1. Керженцев А. П. Основоположник теории развивающего обучения //Народное образование. – 1971. – №2. – С.90–92.
2. Песталоцци И. Г. Избранные педагогические произведения: в 2 Т. /Под. ред. В. А.Ротенберга. – М.: Педагогика, 1981. – 336с.
3. Пінкевич А. П. "Песталоцці", 1933. – 128 с. (Життя чудових людей).
4. Я. А. Коменський, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці Педагогічна спадщина. – М. : Педагогіка, 1989. – 416 с.
4. Джуринський А. Н. Історія зарубіжної педагогіки: Навчальний посібник. – М., 1998.
5. Педагогічний енциклопедичний словник / За ред Б. М. Бім-Бада. – М., 2003. – С. 393.
6. Коджаспірова Г. М. Історія освіти та педагогічної думки: таблиці, схеми, опорні конспекти. – М., 2003. – С.83.
7.Константинов Н. А., Мединський Є. М., Шабаева М. Ф. Історія педагогіки. – М., 1982.
8. Уроки Песталоцці // Іноземні мови в школах України. – 2010. – № 4. – С. 96-98.
