Related Links

Україна - єдина країна — ДВНЗ "Донбаський державний педагогічний університет"
Надрукувати

УКРАЇНА – ЄДИНА КРАЇНА

Споконвічна – рідна земля,
Незалежна – держава моя,
Вічна і завжди єдина
Ненька моя – Україна

Микола Бук

Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, Батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.

Буває, часом, сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Україна – неозорі простори рідної землі, що прослалися від Карпат до Чорного моря. Україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу і незалежність.

Україна – це рідна мова, яка, долаючи перешкоди і всілякі перепони, стала однією з найрозвинутіших мов світу.

Україна – наша Батьківщина. Василь Симоненко писав: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»

ДОБРИЙ ДЕНЬ, УКРАЇНО МОЯ!
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, малюють, квітують поля –
Добридень тобі, Україно моя!
П. Тичина

Любіть Україну, як сонце, любіть…

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
Володимир Сосюра

Історія України та народу, що живе на цій землі, губиться в сивій давнині. Назва «Україна» (край, земля) означає територію, що була основою Київської Русі у ХІ-ХІІ ст. Уперше цей термін уживається в Київському літописі в 1187 р. стосовно земель Південної Київщини та Переяславщини. З кінця IX ст. Руська земля стала центром, політичним і територіальним ядром утворення єдиної держави східних слов’ян, що закріпила за собою назву Русь. Вона була однією із могутніх держав Європи.

Високий авторитет Київської Русі в тогочасному світі закріплювався тісними зв’язками київських князів з багатьма зарубіжними дворами. Велику роль у розвитку тогочасної держави відіграли князі Володимир Великий та Ярослав Мудрий. За часів Володимира Великого Київська держава досягла високого рівня військової могутності, економічного розвитку й культурного піднесення. Ярослав Мудрий організував походи проти печенігів, відвоював для своєї держави галицькі терени, заснував Київську митрополію, розбудував Київ та інші міста, побудував перлину нашої архітектури – храм святої Софії, інші собори, заснував бібліотеку, було створено перший писаний звід законів Київської Русі – “Руську Правду”. Через династичні шлюби своїх дітей налагодив дипломатичні зв’язки з багатьма країнами. У роки його правління Київська Русь досягла найвищого розквіту.

Володимир Мономах, глибоко розуміючи згубність міжкнязівських чвар, доклав зусиль для об’єднання Київської держави. Він, зокрема, став одним з організаторів зустрічі найвпливовіших князів у Любичі, під час якої було досягнуто згоди про спільні заходи в боротьбі проти кочівників. Своє ім’я уславив також вдалими походами проти половців. З Мономаха розгорнулося велике будівництво в Києві; було споруджено міст через Дніпро, кілька храмів. Знову почала збагачуватися державна скарбниця. Мудрий володар, Мономах, хай і тимчасово, припинив усобиці та об’єднав більшу частину Київської Русі. Після смерті Ярослава держава була поділена на 6 частин. Це призвело до розладу Київської держави у 30-40-х роках XII ст., а згодом монголо-татарського іга.

На довгі роки Україна втрачає свою державність. Вона була під владою Литви, Польщі, Австро-Угорщини, Росії. Боронитися довелося майже повсякчас. Звідусіль йшли на родючі українські землі незчисленні завойовники, щоб стати власниками щедрої землі. Але усі їхні спроби виявилися марними. Не міг допустити волелюбний народ, щоб його ненька-Україна схилялася перед кимсь на коліна, ставала годувальницею нахабних поневолювачів. Тому завжди, за будь-яких обставин, українці намагалися відстояти свої права, захистити рідну землю. Згадаймо слова Василя Кравчини з кіноповісті Олександра Довженка “Україна в огні”: “Ми б’ємося за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Вкраїну, за єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторсаний, роздертий”. Ці слова ведуть змучених, скривавлених солдат у бій, можливо, для них останній. Так, нашій країні довелося багато чого пережити: і підступні зради, і криваві війни, і страшну розпуку, і нелегкі роки поневолення. Але ми усе ви – тримали, не зламалися, а стали ще міцнішими, ще дужчими, щоб будувати нову Україну — самостійну державу, здатну бути однією з найкращих та найвеличніших держав світу.

Згадаймо такі великі імена, як гетьман Богдан Хмельницький, який звільнив Україну з-під ярма Польської Шляхти. Пилип Орлик – автор першої конституції. Іван Мазепа намагався орієнтувати Україну на Європу і визволити від влади царської Росії. Михайло Грушевський – перший президент Української Народної Республіки, учений світового рівня. Українська історія має ще багато прикладів відданого служіння її кращих синів та дочок ідеї української державності.

Особливу роль відіграли українські письменники. Тарас Шевченко для нашого народу є справжньою святинею: натхненником національних ідей, проповідником волі і добра, правди і справедливості, символом незалежності та соборності України. З виходом «Кобзаря» наддніпрянський Шевченко став всеукраїнським «речником» нації, виразником інтересів усіх, хто дбав про її духовний розвиток, об’єднавши мовою своїх творів розірвану державними кордонами Україну і все світове українство в єдину націю. Силою свого художнього слова поет прославив Україну на весь світ у той час, коли вона перебувала в рабстві. Дмитро Павличко писав: «В організмі кожного народу, як і будь-якої окремішньої людини, є ті, досі не вивчені резерви, що в кризові моменти хвороби спричиняють вражаючий ефект самовиліковування. У подібному кризовому стані опинився організм нації на часи Шевченкового явлення: Україну уже відспівали і чужі, і чимало своїх. І чи не в останньому ударі поминального дзвону механізм самозбереження нації послав у світ себе в образі і подобі Шевченка: Я – є!» Тарас Шевченко зумів відродити Україну з руїни, стати ідейним наставником, лідером великого народу, національним пророком.

Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

Треба згадати про Івана Яковича Франка, який ідеї соборності України присвятив все своє життя. Він був прогресивною людиною, патріотом своєї держави, йому так боліла доля своєї Батьківщини, що письменник свідомо хотів одружитися з дівчиною зі Сходу. Так і сталося. На весіллі всі говорили, що цей шлюб – символ єдності Заходу і Сходу. Франко першим заснував у своїх краях партію європейського зразка (радикальна партія). На той час Західна Україна входила до складу Австро-Угорщини, жителі називали себе русинами. У 1893 році Франко першим на Західній Україні почав вживати термін «українець», «український». Програма партії ставила мету – це соборність України. До кінця свого життя великий Каменяр болів душею за Україну і вказував, що потрібно зробити, щоб недержавна нація досягла своєї державності.

Незалежність України – заслуга не лише певних політичних сил та рухів, але й усього українського народу, здійснення мрій багатьох його поколінь. Варто згадати, що завжди, навіть за найменш сприятливих обставин, проголошувалась державність, зокрема тільки в ХХ столітті чотири рази. 22 січня 1918 року (ІV Універсал Центральної Ради), 30 червня 1941 року у Львові (Акт відновлення Української держави), 5 жовтня того ж року в Києві, 24 серпня 1991 року (Акт проголошення незалежності України). А ще ж проголошення в листопаді 1918 року Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), проголошення незалежності Карпатської України (березень 1939 року)

На жаль, історія розпорядилася так, що ми знову опинилися в складі іншої держави – УРСР належала до СРСР, зазнала утисків, пригнічень, голодомору, сталінського терору, репресії, треба було пройти ще багато випробувань. Та вільний дух постійно піднімався все вище і вище. Україна стала незалежною європейською самостійною країною.

Атрибути держави.

Національні символи − це свідчення високого духу народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. Вони покликані служити надійною основою формування громадянських рис особистості, її патріотизму, національної свідомості. Україна має такі державні символи: Державний Прапор, Гімн і Герб.

Національний Гімн України – це урочиста пісня, символ нашої державної єдності. Його більше століття тому написали поет П. Чубинський та композитор М. Вербицький. Слова гімну, які були надруковані вперше в 1869 році, так припали до серця всім українцям, що вони навіть приписали їх Т. Шевченку.

ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
П. Чубинський

Герб-Тризуб був поширений в усіх князівствах Київської Русі, зазнав деяких змін (має понад 200 різновидів), але весь час зберігає первісну основу. Окремі династичні роди в Україні вживали Тризуб аж до XV століття. Існує багато різних думок щодо значення Тризуба. Імовірно, що цей знак символізує триєдність та тривимірність світу, що пізніше трактовано християнством як єдність Бога-Батька, Бога-Духа і Бога-Духа Святого.

ГЕРБ
Наш герб — тризуб,
Це воля, слава й сила;
Наш герб — тризуб.
Недоля нас косила,
Та ми зросли, ми є,
Ми завжди будем,
Добро і пісню несемо
Ми людям.
Н. Поклад

Справжній український прапор започаткований Михайлом Грушевським в УНР. Золоте, жовте символізує Творця, Бога-Отця і взагалі Вищу Духовність. Синє ж – це все земне, а також свобода вибору, якою Творець наділив свої творіння з надією, що вони не будуть нею зловживати.

ПРАПОР
Синій, як море, як день, золотий —
З неба і сонця наш прапор ясний.
Рідний наш прапор високо несім!
Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть,
Гляньте, жита в ньому золото ллють.
З жита й волошок наш прапор ясний.

З неба і сонця, як день весняний.
О. Олесь

23 роки українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування. Події останніх місяців примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також  зрозуміти, що ми господарі на власній землі. Свідомість українців постійно змінюється. Майдан та Революція Гідності потрясли не тільки Україну, а й увесь світ. Зігріта палкими серцями мільйонів національно свідомих українців з усіх регіонів, незалежна демократична держава Україна продемонструвала Європі і всьому світові, що українці – міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і яка зуміла відстояти свій демократичний вибір. Це рік єднання, пробудження і консолідації українського народу. Майдан став центром революції, місцем правди і свободи, площею добра, тепла, дружби, любові, братерства й гідності. Наші серця стали частиною могутнього серця. Наші голоси – нотами потужного гімну волі.

На Сході точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас немає. Саме за це зараз в АТО воюють сини-герої. На полі битви – захисники, воїни. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну.

Хочеться вірити, що здоровий глузд переможе, що настане мир. Про це мріють усі, про це співає Святослав Вакарчук:

О Боже єдиний, здійсни мою мрію, не діли нашу землю на Захід і Схід,

Бо всі ми єдині, усі ми сім я , в усіх нас одна Батьківщина, одна,

Одна і єдина, як вічна любов, за неї ще пращури лили свою кров.

За волю, за єдність боролись вони, щоб в вольній країні ми з вами росли.

За неї Шевченко ще в Бога благав, у віршах своїх він про неї писав,

Писав і благав у свого народу, щоб він не проспав України свободу,

Бо звір стоголовий уже не дрімає, і пазурі гострі у серце впинає.

Не дай йому, Боже, не дай розірвати, не дай, щоби брат йшов війною на брата,

Прожени той туман, що укутав усіх, щоб жити народ наш у спокої міг,

Щоби Україна завжди була вільна, завжди залишалась одна, неподільна.

І стяг синьо-жовтий здіймавсь аж до неба, а більше для щастя нічого не треба!

 

 

 

 

Афоризми

 

Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя. (Сенека)

Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може. (Д. Байрон)

Забудеш рідний край — твоє всохне коріння. (П. Тичина)

Патріотизм — це не любов до ідеї, а любов до вітчизни. (В. Распутін)

Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом. (Ч. Айтматов)

Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна. (І. Світличний)

Українському народу не потрібно співчуття – потрібні патріоти. Потрібен ти! (І. Олійник)